Задати питання

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше питання

Дякуємо за ваше звернення!

Чернівецькі музеї – є чому повчитися

19

Думай продовжує вас знайомити з особливостями музеїв у Чернівцях. Цього разу ми розповімо про те, як чернівецькі музейники своїми силами без достатнього фінансування намагаються модернізувати музейні установи.

19

Ви однозначно проходили повз витончену споруду у стилі віденської сецесії на Центральній площі. Це обласний художній музей.

Музей унікальний в тому, що він представляє саме наше буковинське мистецтво (не тільки, але переважно). Насамперед, це образотворче мистецтво, є зразки культового мистецтва, різні культові предмети, стародруки, є світський живопис 19 століття, і є частина орнаментального мистецтва. Ми налагодили хороші стосунки з Угорським консульством, показуємо багато виставок, які вони нам дають. Іноземні туристи з цікавістю сприймають наше місто, зокрема наш музей, як архітектурну перлину. Більшість наших туристів з України, але влітку багато і іноземців. Зокрема, я проводила екскурсію англійською мовою для делегації зі Словенії. Ми намагаємось вести екскурсії іноземними мовами, у нас уже є хороший текст англійською. В принципі, можливість є, і якщо є потреба ми проводимо такі екскурсії. Також раніше ми могли проводити екскурсії німецькою мовою, але працівниця, яка цим займалась зараз в декреті.  У нас близько сорока працівників, а з них трохи менша половина – це наукові співробітники. У нас є художник-реставратор, бібліотекар. Музей зберігає, експонує, популяризує твори мистецтва. Абсолютно не виділяються кошти на закупівлю нових експонатів.


 

А уявіть собі, що це за художній музей, який не може придбати картину! А це реальність!


Ще краєзнавчий музей може взяти стару газету як експонат, а от в художньому музеї повноцінним експонатом може бути тільки твір мистецтва, а твір мистецтва – це вартісна річ. Картини дорого коштують. Ми намагаємось виходити зі становища, просимо, щоб картини нам дарували ті майстри, які експонують у нашому приміщенні свої роботи, – розповідає заступник директора по науковій роботі  Валентина Любківська.

Музей насправді вражає своїми унікальними модерними інтер’єрами, які чудово збереглись. Серед усіх художників, чиї картини представлені в експозиції, варто особливо відзначити видатну буковинську художницю Августу Кохановську, оригінали картин якої можна побачити у одному з залів. Також є картини австрійського періоду, зокрема портрети бургомістрів міста Чернівці та парадний портрет цісаря.

Приємним винятком з правила про «нудні старі музеї» є музей історії та культури євреїв Буковини. Можливо тому, що цей музей не належить державі.

Ми музей не державний, не муніципальний і не приватний. De jure ми приватний музей, de facto ми є громадським музеєм. Нас створили громадські організації і музей не належить конкретно якійсь людині, – пояснює директор музею Микола Кушнір.

Якщо ми говоримо про Чернівці як місто туристичне, то іноземці у музеях просто не можуть отримати інформацію, тому що вона для них недоступна, або ж тільки українською і немає екскурсоводів, які б їм це переклали. У нас правило залізобетонне – люди повинні отримати інформацію різними мовами. Нащо тоді взагалі музей? У нас є аудіо-гіди  6 мовами: українська, англійська, російська, румунська, німецька, австрійський варіант німецької, іврит. Ці аудіо гіди нас дуже виручають, адже у нас маленький колектив – лиш 3 людини. І якщо працювати з кожним індивідуальним відвідувачем, то це забирає увесь наш робочий час, це неефективно і дорого.

19198184_1695675030740984_1547110448_n

Музей створюється для людей, а не для того, щоб зберігати якийсь набір речей. А якщо для людей, значить люди повинні отримувати інформацію. У нас працівники володіють мовами, не багатьма, але екскурсії можемо проводити англійською, німецькою мовами, якщо потрібно ми можемо організувати окремі екскурсії на івриті. Окрім 3 працівників у нас є волонтери, які допомагають нам у роботі. Основне наше завдання – це формування музейного фонду, виставкова робота, також робота пов’язана зі співпрацею з іншими музеями і в Україні і за кордоном. Буковинське єврейство живе по світах, але вони цікавляться Чернівцями. І це завжди болить і вони ностальгують за цим містом і дуже часто нам пишуть. У нас величезний обсяг переписки з багатьма людьми у світі, тому що вони хочуть знати, просять нас щось знайти, допомогти, або просто їх цікавить, що тут відбувається і так далі. Я думаю, що жоден музей, навіть найбільший в Чернівцях, не має такої великої переписки з закордоном, як ми.


Щоб люди розуміли, що ми не є єврейський музей, ми не музей для євреїв, ми музей для тих, хто не знає, не розуміє, чи ніколи такого не бачив. І ми намагаємось пояснити.


Ми є членами асоціації єврейських музеїв Європи. Ми, мабуть, найменший за площею музей у цій асоціації. І, як члени асоціації, ми час від часу зустрічаємося з нашими колегами з усього світу, не тільки з Європи, а й з Америки, з Ізраїлю. Ми маємо можливість обмінятися досвідом, ми бачимо що роблять наші колеги, звичайно, у них інші ресурси, інша фінансова база, але ми бачимо, як вони будують сучасну музейну роботу, які вони технології та прийоми використовують для музейної роботи. У нас було майже 3 тисячі відвідувачів за 2015 рік. Може здатися, що це мало, але судячи, що виставкова площа у нас дуже мала, то це цілком нормально. Дві третини наших відвідувачів – це іноземці. Хоча зараз побільшало і українців. Наш бюджет складає приблизно 15 тисяч в місяць – це на оплату комунальних послуг, на зарплату штатним працівникам, і те найнеобхідніше для існування музею. Музей поки що не вийшов на самоокупність. В кращому випадку ми можемо заробити лише половину цієї суми. Є ще такий фонд, який називається «закупівля нових об’єктів», на якому ми маємо практично нуль. Тільки тоді, коли хтось жертвує цілеспрямовано, ми можемо щось закупити.

Здавалося, що музейна справа не тільки в Чернівцях, але й в Україні загалом завмерла і взагалі стає незрозуміло навіщо держава продовжує фінансувати музеї та подібні установи. Але це потрібно, музеї повинні існувати, щоправда пройшовши значне оновлення. Здається, що усі ті музейні працівники такі ж древні, як і музейні експонати. Усі вони ніби приросли до своїх робочих місць, щодня ходять на роботу, як належне і не хочуть нічого змінювати. Адже зарплати маленькі, грошей не виділяють, відвідувачі не приходять – так було завжди та «і так сайдьот». На думку таких людей модернізація полягає в заміні дошок підлоги, чи переставляння експонатів з місця на місце. Модернізацію слід починати з кожного працівника музею, щоб кожному стало зрозуміло, що музей – це не сховище речей. Насправді на музей покладена значна просвітницька функція, музей візуалізує історію та популяризує її. В усіх фондах, бібліотеках і виставкових залах музею закладено велику цінність і знання. Завдання музейників же полягає у донесенні цієї цінності і цих знань пересічній людині зрозумілою для неї мовою.

Оксана Чміль, Думай

comments powered by HyperComments